Відповідь може бути хорошою лиш настільки, наскільки влучним є запитання.
Одного разу я вирішила щось змінити у своєму житті. Прокинулась, заварила каву, сіла біля вікна і сказала собі: «Все! Я готова. Агов, особистосте, рости, а життя — змінюйся». І тут бам!… Нічого не сталось.
Вікіпедія твердить, що особистісне зростання розвиває таланти та потенціал, підвищує якість життя, сприяє працевлаштуванню та реалізації мрій. Отже, є людина, є її мрії, і на шляху їх реалізації потрібно навчитись нового, або позбутись шкідливого старого. У цьому й полягає особистісний розвиток.
Я шалено вірю у силу влучних та правильних запитань. Вони допомагають не лише створювати потрібні продукти, укладати успішні контракти, розуміти вимоги клієнтів, але й розв’язувати конфлікти, розуміти себе і здійснювати мрії. У цій статті я запропоную вам дві вправи з влучними та правильними запитаннями, які полегшують процес саморозвитку.
Особистісний розвиток схожий на офлайн гру з Google Ghrome, у якій ти невпинно біжиш уперед, заробляючи бали. У кожного свій час гри і свої цифри у фіналі. А кінця-краю тій грі немає. Бо за деревом — дерево, а за мрією — ще більша мрія. Буває, зустрінеш високу перешкоду і зависнеш, як перед Китайською стіною: ні підкопати, ні перелізти. І тут головне — не застрягнути там назавжди. Перша вправа допоможе подолати перешкоду і швиденько (або не дуже) рухатись уперед.
Але особистісний розвиток як процес не завжди лінійний, він більше схожий на спіраль-лабіринт. Чи знайома вам ситуація, коли хочете кращого життя, більшої квартири, вищих доходів, але не знаєте, з чого почати, а іноді — й чого насправді прагнете. Є лише бажання щось змінити. Тоді починаєте пробувати все підряд, або… не робите нічого. Без розуміння кінцевої мети можна повернути не туди, а іноді й повернутись назад, і дорога стає довшою. Тому друга вправа підійде тоді, коли захочете змінити стиль життя, але не знатимете ні з чого почати, ні куди йти. Вона зменшує кількість закрутів лабіринту і робить шлях дещо прямолінійнішим.
Читайте Нотатки СЕО в Telegram
Частина перша. Як подолати перешкоду
Вирішили якось учні поставити вчителю таке запитання, на яке він нізащо б не знайшов відповіді. Прийшли до нього і кажуть:
— Уявіть: за вами женеться тигр, ви тікаєте-тікаєте і опиняєтеся на краю скелі. Позаду — лютий тигр, готовий вас розірвати, попереду — глибоке урвище. І ні вліво, ні вправо не втекти. Що будете робити?
А вчитель їм:
— Нічого. Я просто запитаю себе, як опинився в такій ситуації.
Припустимо, ви відчуваєте, що рухаєтесь у правильному напрямку, проте не можете подолати перешкоди, на яку наштовхнулися вперше або вже вкотре: коли третій клієнт поспіль «виносить мозок», коли постійно забуваєте парасолю, коли вже три місяці стаття не пишеться, коли не можете звільнитися з роботи, яку переросли тощо. Іншими словами, ви вже розумієте, що хочете покращити, але не знаєте як. Тоді ось вам запитання, яке вважаю чи не найголовнішим у житті і яке варто ставити собі в будь-якій ситуації, яка вас не влаштовує: чому мені вигідно те, що зі мною відбувається? Мозок миттєво перелаштовується з частоти «жертва обставин» на «хазяїн життя», а отже, замість марної витрати енергії наповнює драйвом і відчуттями «я це розумію», «я можу це змінити». Покажу на прикладі, як це працює.
Приклад про гроші
Візьмімо класичну історію: «хочу заробляти більше». Пишете в центрі листочка «У мене мало грошей» і навколо записуєте (саме записуєте, а не думаєте), чому вам вигідно, щоб було саме так? Ось мої варіанти:
Варіанти так званих установок можуть бути неочікувані, дивні, дитячі, але всі вони блокують особистісний розвиток. Відповіді приходять завжди. Головне — слухати себе, відкласти телефон і дійсно хотіти знайти причину. Виконуючи завдання, прислухайтесь: ви пишете цей варіант, тому що люди так кажуть чи тому що це ви так вважаєте? Перевірити просто — наші власні переконання містять слова: «Я вважаю / впевнена / гарантовано / ніколи / завжди / обов’язково». Що ж із цим робити далі? Краще, звичайно, пропрацювати їх зі спеціалістами: психотерапевтами, коучами. Я ж поділюся своїм планом роботи з такими «знахідками».
1. Розказати
Розказати про «знахідки» якомога більшій кількості людей, але тільки раз в одні вуха. Якщо проговорите їх вголос, то вагомість цих пунктів зменшується з двох причин. По-перше, наші установки іншим людям часто виглядають дрібними і надуманими. І їхні «та ну!» і «але ж це неправда» допомагають зменшити вагомість. По-друге, щоразу промовляючи свої установки вголос, ми їх проживаємо. Тут, як у борців, — якщо бити в больові точки цілеспрямовано, больові відчуття зменшуються. Ця ж методика працює з будь-якими тривожними думками: коли звільнилися з роботи або розійшлися з близькою людиною. Головне вчасно зупинитись і перейти до наступного етапу.
2. Розібратись
Розібрати, чи дійсно всі установки заважають. Серед причин може знайтись щось хороше, то хай воно живе. В моєму випадку установку про мистецтво можна залишити, бо мені подобається сучасне мистецтво, і, виконавши наведену вище вправу, я почала над цією темою активніше працювати: почала дивитись на Youtube матеріали про мистецтво 🙂
3. Доповнити
До тих установок, які заважають досягненню поточних життєвих цілей, придумуємо нові, які будуть допомагати, і записуємо їх також на листочку / у блокноті / у телефоні / на маркерній дошці (словом, всюди). А ще — на диктофон у телефоні, щоб можна було тихенько медитувати по дорозі на роботу, під час пробіжки або лежачи у ванні. Приклад:
| Багато грошей – то робота 24/7 без вихідних | Заробляють багато ті, хто worksmarter, not harder. Маленькі гроші заробляти складно, великі легко. |
| Великі гроші можна лише вкрасти. Мене будуть осуджувати… | Великі гроші можна заробити чесно. |
4. Повірити
Читати вголос нові установки і говорити їх іншим, поки сам у це не повіриш. Якийсь час я всім розповідала, що мені постійно щастить, маючи на увазі дрібниці, на яких тоді акцентувала увагу: щасливий квиток у трамваї, 20:20 на годиннику, викликала таксі з першого разу в дощовий вечір п’ятниці. Спершу серце стукало і язик не повертався таке говорити, а потім стало легше, я в це сама повірила, і почались дива. Я влаштувалась у кльову компанію, знайшла квартиру без ріелтора і врешті виграла останній айфон.
Приєднуйтеся до закритої facebook-групи управлінців
Частина друга. Пошук нового стилю життя
Розвиток — це крок назад і два кроки вперед.
Знаєте, чому особистісний розвиток такий складний? Треба чітко знати, що ти хочеш отримати, а чого позбутися. З якими людьми жити, що їсти на сніданок і яке місто бачити через вікно. Купу енергії ми витрачаємо на те, щоб вирішити, чим займатись у житті і з ким одружитись. Нас виховували, що це має бути раз і назавжди, що є біологічний годинник, і ти не завжди зможеш бути таким продуктивним. Тому вибирати стараєшся дуже зважено. У процес непомітно втручається Парадокс вибору. Саме він і створює ті закрути лабіринту, збиваючи з курсу і навіваючи сумніви.
Парадокс вибору
У чому суть «парадоксу вибору»? Вважають, що чим більше варіантів людина має, тим вільнішою вона є. Барі Шварц, автор терміну «парадокс вибору», має інший погляд на це. Зараз ми можемо у будь-який момент опанувати нові навички і навіть нову професію завдяки Google та YouTube. Успішні підприємці та блогери — це звичайні люди, які начебто просто правильно зробили свій вибір, і тому кожному з нас здається, що ми теж можемо вибрати будь-яке заняття і стати успішними. Але насправді великий вибір має два негативні ефекти для людини.
По-перше, коли треба вибирати із понад п’яти варіантів, ми схильні відкладати рішення на завтра. Те саме «завтра» ніколи не наступає. Необхідність зробити вибір нас паралізує, а не робить вільнішими.
По-друге, навіть коли вибір зроблено, ми ним задоволені менше, ніж якби обирали з двох-трьох варіантів, як-от «бути лікарем, як тато, чи вчителькою, як мама». Чому? Поки перебираєш усі варіанти, то стаєш розумнішим та вимогливішим і, коли обираєш один із них, залишається відчуття, що десь є ще кращий варіант. Тому і з’являються думки: «Чи тим я займаюсь? Чи туди йду? А може, треба в ІТ? Там добре платять… А може, пончики пекти чи светри в’язати? Можливо, варто вкласти в криптовалюту? А що там з нерухомістю?».
Через парадокс вибору нам складніше відповісти на вічні запитання: «Якого життя я хочу?», «Як саме воно має виглядати?», «Чого в моєму житті не вистачає, а що зайве?», «Де мої власні бажання, а де нав’язані книгами, тренінгами, блогерами, що очікувати від свого життя?». Щоб знайти відповіді, шукаємо запитання.
Коли «накриває» парадокс вибору, я роблю вправу «Матриця п’яти». Вона чудово розкладає все по поличках і дає можливість подивитися на ситуацію збоку. Важливо: вправа працює, лише якщо записана, тому візьміть ручку або відкрийте текстовий редактор на вашому девайсі і запишіть:
Вправа «Матриця п’яти»
Що я люблю найбільше?
- П’ять улюблених хобі.
- П’ять улюблених видів роботи або дій, пов’язаних із роботою.
- П’ять улюблених місць.
- П’ять улюблених типів проєктів.
- П’ять улюблених типів людей.
Іноді варто зануритися глибше
- П’ять речей, які я любив робити у дитинстві.
- П’ять занять, якими я хотів займатись у дитинстві, але забув про це.
Я б хотів, щоб у моєму житті було більше?
- П’ять поточних професійних справ.
- П’ять поточних особистих справ.
- П’ять певних осіб або типів людей.
- П’ять видів відпочинку.
- П’ять дій, пов’язаних із відпочинком.
- П’ять матеріальних об’єктів.
Я б хотів, щоб у моєму житті було менше?
- П’ять поточних професійних справ.
- П’ять поточних особистих справ.
- П’ять певних осіб або типів людей.
- П’ять видів відпочинку.
- П’ять дій, пов’язаних із відпочинком.
- П’ять матеріальних об’єктів.
Мені такої вправи достатньо раз на рік. Як тільки картинка складеться, приступаю до плану реалізації — записую свої подальші кроки в порядку пріоритетності у форматі mindmap чи просто складаю список. Автор цих запитань — Скот Фокс, повну версію розробки нового стилю життя можете знайти в його книзі.
Заключення
Є така думка, що людина розвивається протягом життя незалежно від того, чим займається, оскільки вона все одно постійно набуває нового досвіду. Питання у тому, чи хочете ви свій особистійний розвиток пришвидшити і контролювати?
Арістотель говорив: «Людина — соціальна тварина, що орієнтована на досягнення цілей. Її життя має зміст лише тоді, коли вона досягає поточних цілей, а на їхнє місце ставить нові». На підтвердження цього розкажу вам про один експеримент. Він був проведений на мишах, але відображає, утопічний світ людей, в якому немає конкуренції і не потрібно особистісно рости та працювати над самореалізацією.
«Мишачий рай»
У середині ХХ століття американський учений-етолог Джон Келхун провів ряд експериментів, які увійшли в історію під назвою «Univerce 25». У 1972 році він побудував справжнісінький «Мишачий рай». Уявіть собі загін, де був матеріал для гнізд, безперебійна подача їжі та води і належна температура для комфортного існування 3840 мишей. У загін помістили 4 пари мишей. Спочатку їхня кількість швидко збільшувалась, потім у якийсь момент народжуваність почала знижуватись. У загоні виникла чітка соціальна ієрархія. Далі в спільноті з’явилась категорія «вигнанці» — миші-самці, які не знайшли собі місця в ієрархії, оскільки в райських умовах старші самці жили довше і витісняли молодняк. На фоні постійного стресу і боротьби старших самців з молодшими, самки ставали агресивними, не спарювались і взагалі сторонилися групи. Далі з’явилась категорія «красунчиків». Ці миші-самці не бажали ні спарюватись, ні боротись за владу (адже їжі і води вдосталь) і весь час дбали лише про власну чистоту.
Закінчилось усе тим, що самки перестали спарюватись, самці теж не надто того прагнули, і помирали собі всі від старості. На момент закінчення експерименту залишилось лише 122 миші. Експеримент повторювали і кількість мишей ніколи не перевищувала 2200 особин. Висновок: якщо ми не будемо «бігти наввипередки», то просто помремо від старості і зникнемо як популяція, а природі це не вигідно, от вона і заклала в нас ієрархічний інстинкт (hierarchical instinct), через який ми і прагнемо особистісного розвитку.
Альберт Айнштайн казав: «Ми не зможемо вирішити свої проблеми з тим же мисленням, з яким їх створювали». Запитання розширюють горизонти, провокують критичне мислення. Запитання — це вклад у себе і в майбутнє. Коли ми запитуємо, то відкриваємо наш розум і структуруємо думки, щоб братись за великі справи. Коли не зрозуміло, що змінювати, розписуємо «матрицю п’яти», і вона приводить думки в порядок; якщо тривалий час не виходить чогось досягти, запитуємо: «Чому мені це вигідно?»
Наше життя — питання нашого вибору. Ми самі обираємо, яким буде наш особистісний розвиток. Виберемо ми пливти за течією чи проти, на каное чи на крейсері — теж питання нашого вибору. І що б ми не обрали, вибір наш і він є правильний.
