Дві нетипові вправи з розробки нового стилю життя

Відповідь може бути хорошою лиш настільки, наскільки влучним є запитання.

Одного разу я вирішила щось змінити у своєму житті. Прокинулась, заварила каву, сіла біля вікна і сказала собі: «Все! Я готова. Агов, особистосте, рости, а життя — змінюйся». І тут бам!… Нічого не сталось.

Вікіпедія твердить, що особистісне зростання розвиває таланти та потенціал, підвищує якість життя, сприяє працевлаштуванню та реалізації мрій. Отже, є людина, є її мрії, і на шляху їх реалізації потрібно навчитись нового, або позбутись шкідливого старого. У цьому й полягає особистісний розвиток.

Я шалено вірю у силу влучних та правильних запитань. Вони допомагають не лише створювати потрібні продукти, укладати успішні контракти, розуміти вимоги клієнтів, але й розв’язувати конфлікти, розуміти себе і здійснювати мрії. У цій статті я запропоную вам дві вправи з влучними та правильними запитаннями, які полегшують процес саморозвитку.

Особистісний розвиток схожий на офлайн гру з Google Ghrome, у якій ти невпинно біжиш уперед, заробляючи бали. У кожного свій час гри і свої цифри у фіналі. А кінця-краю тій грі немає. Бо за деревом — дерево, а за мрією — ще більша мрія. Буває, зустрінеш високу перешкоду і зависнеш, як перед Китайською стіною: ні підкопати, ні перелізти. І тут головне — не застрягнути там назавжди. Перша вправа допоможе подолати перешкоду і швиденько (або не дуже) рухатись уперед.

Але особистісний розвиток як процес не завжди лінійний, він більше схожий на спіраль-лабіринт. Чи знайома  вам ситуація, коли хочете кращого життя, більшої квартири, вищих доходів, але не знаєте, з чого почати, а іноді — й чого насправді прагнете. Є лише  бажання щось змінити. Тоді починаєте пробувати все підряд, або… не робите нічого. Без розуміння кінцевої мети можна повернути не туди, а іноді й повернутись назад, і дорога стає довшою. Тому друга вправа підійде тоді, коли захочете змінити стиль життя, але не знатимете ні з чого почати, ні куди йти. Вона зменшує кількість закрутів лабіринту і робить шлях дещо прямолінійнішим.

Частина перша. Як подолати перешкоду

Вирішили якось учні поставити вчителю таке запитання, на яке він нізащо б не знайшов відповіді. Прийшли до нього і кажуть:

— Уявіть: за вами женеться тигр, ви тікаєте-тікаєте і опиняєтеся на краю скелі. Позаду — лютий тигр, готовий вас розірвати, попереду — глибоке урвище. І ні вліво, ні вправо не втекти. Що будете робити?

А вчитель їм:

— Нічого. Я просто запитаю себе, як опинився в такій ситуації.

Припустимо, ви відчуваєте, що рухаєтесь у правильному напрямку, проте не можете подолати перешкоди, на яку наштовхнулися вперше або вже вкотре: коли третій клієнт поспіль «виносить мозок», коли постійно забуваєте парасолю, коли вже три місяці стаття не пишеться, коли не можете звільнитися з роботи, яку переросли тощо. Іншими словами, ви вже розумієте, що хочете покращити, але не знаєте як. Тоді ось вам запитання, яке вважаю чи не найголовнішим у житті і яке варто ставити собі в будь-якій ситуації, яка вас не влаштовує: чому мені вигідно те, що зі мною відбувається?  Мозок миттєво перелаштовується з частоти «жертва обставин» на «хазяїн життя», а отже, замість марної витрати енергії наповнює драйвом і відчуттями «я це розумію», «я можу це змінити». Покажу на прикладі, як це працює.

Приклад про гроші

Візьмімо класичну історію: «хочу заробляти більше». Пишете в центрі листочка «У мене мало грошей» і навколо записуєте (саме записуєте, а не думаєте), чому вам вигідно, щоб було саме так? Ось мої варіанти:

Варіанти так званих установок можуть бути неочікувані, дивні, дитячі, але всі вони блокують особистісний розвиток. Відповіді приходять завжди. Головне — слухати себе, відкласти телефон і дійсно хотіти знайти причину.  Виконуючи завдання, прислухайтесь: ви пишете цей варіант, тому що люди так кажуть чи тому що це ви так вважаєте? Перевірити просто — наші власні переконання містять слова: «Я вважаю / впевнена / гарантовано / ніколи / завжди / обов’язково».  Що ж із цим робити далі? Краще, звичайно, пропрацювати їх зі спеціалістами: психотерапевтами, коучами. Я ж поділюся своїм планом роботи з такими «знахідками».

1. Розказати

Розказати про «знахідки» якомога більшій кількості людей, але тільки раз в одні вуха. Якщо проговорите їх вголос, то вагомість цих пунктів зменшується з двох причин. По-перше, наші установки іншим людям часто виглядають дрібними і надуманими. І їхні «та ну!» і  «але ж це неправда» допомагають зменшити вагомість. По-друге, щоразу промовляючи свої установки вголос, ми їх проживаємо. Тут, як у борців, — якщо бити в больові точки цілеспрямовано, больові відчуття зменшуються. Ця ж методика працює з будь-якими тривожними думками: коли звільнилися з роботи або розійшлися з близькою людиною. Головне вчасно зупинитись і перейти до наступного етапу.

2. Розібратись

Розібрати, чи дійсно всі установки заважають. Серед причин може знайтись щось хороше, то хай воно живе. В моєму випадку установку про мистецтво можна залишити, бо мені подобається сучасне мистецтво, і, виконавши наведену вище вправу, я почала над цією темою активніше працювати: почала дивитись на Youtube матеріали про мистецтво 🙂 

3. Доповнити

До тих установок, які заважають досягненню поточних життєвих цілей, придумуємо нові, які будуть допомагати, і записуємо їх також на листочку / у блокноті / у телефоні / на маркерній дошці (словом, всюди). А ще — на диктофон у телефоні, щоб можна було тихенько медитувати по дорозі на роботу, під час пробіжки або лежачи у ванні. Приклад:

Багато грошей – то робота 24/7 без вихідних	Заробляють багато ті, хто worksmarter, not harder. Маленькі гроші заробляти складно, великі легко.
Великі гроші можна лише вкрасти. Мене будуть осуджувати…	Великі гроші можна заробити чесно.

4. Повірити

Читати вголос нові установки і говорити їх іншим, поки сам у це не повіриш. Якийсь час я всім розповідала, що мені постійно щастить, маючи на увазі дрібниці, на яких тоді акцентувала увагу: щасливий квиток у трамваї, 20:20 на годиннику, викликала таксі з першого разу в дощовий вечір п’ятниці. Спершу серце стукало і язик не повертався таке говорити, а потім стало легше, я в це сама повірила, і почались дива. Я влаштувалась у кльову компанію, знайшла квартиру без ріелтора і врешті виграла останній айфон.

Частина друга. Пошук нового стилю життя

Розвиток — це крок назад і два кроки вперед.

Знаєте, чому особистісний розвиток такий складний? Треба чітко знати, що ти хочеш отримати, а чого позбутися. З якими людьми жити, що їсти на сніданок і яке місто бачити через вікно. Купу енергії ми витрачаємо на те, щоб вирішити, чим займатись у житті і з ким одружитись. Нас виховували, що це має бути раз і назавжди, що є біологічний годинник, і ти не завжди зможеш бути таким продуктивним. Тому вибирати стараєшся дуже зважено. У процес непомітно втручається Парадокс вибору. Саме він і створює ті закрути лабіринту, збиваючи з курсу і навіваючи сумніви.

Парадокс вибору

У чому суть «парадоксу вибору»? Вважають, що чим більше варіантів людина має, тим вільнішою вона є. Барі Шварц, автор терміну «парадокс вибору», має інший погляд на це. Зараз ми можемо у будь-який момент опанувати нові навички і навіть нову професію завдяки Google та  YouTube. Успішні підприємці та блогери — це звичайні люди, які начебто просто правильно зробили свій вибір, і тому кожному з нас здається, що ми теж можемо вибрати будь-яке заняття і стати успішними. Але насправді великий вибір має два негативні ефекти для людини. 

По-перше, коли треба вибирати із понад п’яти варіантів, ми схильні відкладати рішення на завтра. Те саме «завтра» ніколи не наступає. Необхідність зробити вибір нас паралізує, а не робить вільнішими.  

По-друге, навіть коли вибір зроблено, ми ним задоволені менше, ніж якби обирали з двох-трьох варіантів, як-от «бути лікарем, як тато, чи вчителькою, як мама». Чому? Поки перебираєш усі варіанти, то стаєш розумнішим та вимогливішим і, коли обираєш один із них, залишається відчуття, що десь є ще кращий варіант. Тому і з’являються думки: «Чи тим я займаюсь? Чи туди йду? А може, треба в ІТ? Там добре платять… А може, пончики пекти чи светри в’язати? Можливо, варто вкласти в криптовалюту? А що там з нерухомістю?».

Через парадокс вибору нам складніше відповісти на вічні запитання: «Якого життя я хочу?», «Як саме воно має виглядати?», «Чого в моєму житті не вистачає, а що зайве?», «Де мої власні бажання, а де нав’язані книгами, тренінгами, блогерами, що очікувати від свого життя?». Щоб знайти відповіді, шукаємо запитання. 

Коли «накриває» парадокс вибору, я роблю вправу «Матриця п’яти». Вона чудово розкладає все по поличках і дає можливість подивитися на ситуацію збоку. Важливо: вправа працює, лише якщо записана, тому візьміть ручку або відкрийте текстовий редактор на вашому девайсі і запишіть:

Вправа «Матриця п’яти»

Що я люблю найбільше?

• П’ять улюблених хобі.
• П’ять улюблених видів роботи або дій, пов’язаних із роботою.
• П’ять улюблених місць.
• П’ять улюблених типів проєктів.
• П’ять улюблених типів людей.

Іноді варто зануритися глибше

• П’ять речей, які я любив робити у дитинстві.
• П’ять занять, якими я хотів займатись у дитинстві, але забув про це. 

Я б хотів, щоб у моєму житті було більше?

•  П’ять поточних професійних справ.
• П’ять поточних особистих справ.
• П’ять певних осіб або типів людей.
• П’ять видів відпочинку.
• П’ять дій, пов’язаних із відпочинком.
• П’ять матеріальних об’єктів.

Я б хотів, щоб у моєму житті було менше?

• П’ять поточних професійних справ.
• П’ять поточних особистих справ.
• П’ять певних осіб або типів людей.
• П’ять видів відпочинку.
• П’ять дій, пов’язаних із відпочинком.
• П’ять матеріальних об’єктів.

Мені такої вправи достатньо раз на рік. Як тільки картинка складеться, приступаю до плану реалізації — записую свої подальші кроки в порядку пріоритетності у форматі mindmap чи просто складаю список. Автор цих запитань — Скот Фокс, повну версію розробки нового стилю життя можете знайти в його книзі.

Заключення

Є така думка, що людина розвивається протягом життя незалежно від того, чим займається, оскільки вона все одно постійно набуває нового досвіду. Питання у тому, чи хочете ви свій особистійний розвиток пришвидшити і контролювати? 

Арістотель говорив: «Людина — соціальна тварина, що орієнтована на досягнення цілей. Її життя має зміст лише тоді, коли вона досягає поточних цілей, а на їхнє місце ставить нові». На підтвердження цього розкажу вам про один експеримент. Він був проведений на мишах, але відображає, утопічний світ людей, в якому немає конкуренції і не потрібно особистісно рости та працювати над самореалізацією.

«Мишачий рай»

У середині ХХ століття американський учений-етолог Джон Келхун провів ряд експериментів, які увійшли в історію під назвою «Univerce 25». У 1972 році він побудував справжнісінький «Мишачий рай». Уявіть собі загін, де був матеріал для гнізд, безперебійна подача їжі та води і належна температура для комфортного існування 3840 мишей. У загін помістили 4 пари мишей. Спочатку їхня кількість швидко збільшувалась, потім у якийсь момент народжуваність почала знижуватись. У загоні виникла чітка соціальна ієрархія. Далі в спільноті з’явилась категорія «вигнанці» — миші-самці, які не знайшли собі місця в ієрархії, оскільки в райських умовах старші самці жили довше і витісняли молодняк. На фоні постійного стресу і боротьби старших самців з молодшими, самки ставали агресивними, не спарювались і взагалі сторонилися групи. Далі з’явилась категорія «красунчиків». Ці миші-самці не бажали ні спарюватись, ні боротись за владу (адже їжі і води вдосталь) і весь час дбали лише про власну чистоту.

Закінчилось усе тим, що самки перестали спарюватись, самці теж не надто того прагнули, і помирали собі всі від старості. На момент закінчення експерименту залишилось лише 122 миші. Експеримент повторювали і кількість мишей ніколи не перевищувала 2200 особин. Висновок: якщо ми не будемо «бігти наввипередки», то просто помремо від старості і зникнемо як популяція, а природі це не вигідно, от вона і заклала в нас ієрархічний інстинкт (hierarchical instinct), через який ми і прагнемо особистісного розвитку.

Альберт Айнштайн казав: «Ми не зможемо вирішити свої проблеми з тим же мисленням, з яким їх створювали». Запитання розширюють горизонти, провокують критичне мислення. Запитання — це вклад у себе і в майбутнє. Коли ми запитуємо, то відкриваємо наш розум і структуруємо думки, щоб братись за великі справи.  Коли не зрозуміло, що змінювати, розписуємо «матрицю п’яти», і вона приводить думки в порядок; якщо тривалий час не виходить чогось досягти, запитуємо: «Чому мені це вигідно?» 

Наше життя — питання нашого вибору. Ми самі обираємо, яким буде наш особистісний розвиток. Виберемо ми пливти за течією чи проти, на каное чи на крейсері — теж питання нашого вибору. І що б ми не обрали, вибір наш і він є правильний.

Щоб продовжити вивчення теми, читайте далі: Почути головне: 8 порад як оцінити цінності топкандидата